Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало, або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Коли звечоріло, дівчата з хлопцями зібралися   коло ставу. Дівчата співали пісень і принесли  вербу встановили гільце в землю і оздобили його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішали цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок печивом, прикрасили різнокольоровими стрічками. На вершечок настромили невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язали кропиву та колючі будяки.У цей час хлопці здобули живого вогню – розпалили багаття. Дівчата навколо свого гільця водили хороводи, співали купальських пісень. 

Присутні приймали участь у іграх та різноманітних конкурсах.

У надвечір'ї дівчата гадали на судженого - кидали у воду свої вінки, а хлопці  їх діставали. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято.

 При заході сонця хлопці перестрибували через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я,  стали стрибати у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважав за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети, пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).