• На літературний ринг до бібліотеки завітали читачі які захоплюються і цікавляться літературною творчістю місцевих письменників. Присутнім була представлена книжкова викладка " Сузір’я краю ", де були представлені твори Г.В.Невінчаної"Півень у фристайлі» (2008),«Зерна і жорна» (2010),«Амури і конкури» (2011),«Містечковий бомонд»(2012) та А.І.Гая: ), «Сім струн райдуги» (1985), «Тиша над полігоном» (1986), «На тих афганських рубежах» (1991), «Біла Церка. Шлях крізь віки» (у співавторстві 1994), «Чорна рота» (1995), «Палаючий перевал» (1999), «Блаженна Марія» (2002),«Дивізія гвардійського гарту» (2002), «Золото колосся і зірок» (2003), Київщини „Ота стежина в нашім краю”(2007), Київського обласного тому Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років (2008), двохтомника „Сльоза пекучої пам’яті” (2009), Цікаво було гортати сторінки творів письменників-краян, чиє актуальне на всі часи слово навчає молодь.

Учасники рингу почерзі розповідали про творчість Г.Невінчаної та А.Гая ділилися враженнями про прочитані твори.

Особливістю романів Галини Невінчаної є те, що вона бере сюжети з життя своєї родини та знайомих. В романі «Півень у фристайлі» описано життя білоцерківської молоді часів розвинутого соціалізму з забороненими принадами у вигляді вживання легких наркотиків, випивкою і сексуальним досвідом, то в романі «Зерна і жорна» показано страхіття сталінських таборів і беззахисність людей перед репресивною системою. На цьому фоні зароджується кохання, яке, зрештою, долає всі перепони. Третій роман «Амури і конкури» є спробою описання життя вчителя у глибинці Російської імперії. В життя головних героїв, які невпинно підіймалися соціальними сходами, виховували дітей, нагло вриваються Велика Світова війна і революція. Жах і кров, під час ламання суспільних устроїв і епохи, не переродили сім'ю українського вчителя.Переглянули інтернет-виставку картин Г.В.Невінчаної.

Анатолій Гай – письменник, очевидець чотирьох війн, був військовим журналістом в Нікарагуа, Анголі, В’єтнамі і Афганістані, а вже в наші дні, в рідній Україні, він побачив п’яту війну. Анатолій Іванович тричі був у зоні АТО, де воює 72-га окрема гвардійська механізована бригада. У військовій газеті мотострілецької дивізії наприкінці 70-х і у 80-ті роки минулого століття був кореспондентом, потім редактором. Саме у той час, під час роботи над історією цього прославленого з’єднання, дізнався з військового формуляра – своєрідного літопису військової частини, що саме в ній у роки війни служили його дід і батько.

Доповненням до заходу став бібліографічний огляд найвідоміших творів прозаїка.

Година пролетіла легко, невимушено і кожен учасник отримав масу позитивних емоцій та задоволення.